Іванна Рижан


Перейти до змісту

Рідне



Моїй дорогій бабці

Замріяно осінь сплива на літа,
Багрянцем притрушує крони,
Легке павутиння безшумно літа
І тихо сідає бабусі на скроні.

Вона уся, мов прожите життя,
Поорана стежками долі.
Вона - як земля, що всі соки дала,
Щоб тихо спочити в осінньому домі.

Та ви подивіться у очі бабусь!
Вони молоді, неначе дитячі.
У їхньому світлі сяє світло матусь,
А мамині очі - це очі дитяти.

Ці очі з колиски вдивлялись у світ,
А з часом - у очі своєї дитини,
Ці очі горіли від щастя і втіх,
І плакали очі у смутах години.

…Листочок безшумно зірвався з висот,
Не просто летить, а кружляє у танці.
Співає він пісню сумну свою з нот
Про те, як бринів він весною уранці.

Отак і бабусі: співали, жили,
Кохали… втрачали, марніли…
В осінньому вальсі своєму вони
Любити життя нам веліли.

України Слово

Було це давно…Стільки часу пройшло…
Село… Білі мальви…Стареча хатина…

Рушник вишиваний, бабусі тепло,
Розмови - й допитливі очі дитини.

Ти ткала в душі моїй Слова зерно
Поволі, уважно й невпинно.

І в тканих тих нитях зріло воно
У серці малої дитини.

Дбайливо вкладала красу чарівну
Стрімких водограїв вкраїнських.

В цім Слові я землю пізнала свою
Й стежки та дороги батьківські.

Ти Словом оцим описала біду,
Котра біллю вилилась жінці.

І голод, і холод, і лиха війну
Крізь слово пройшло по сльозинці.

У Слові цім пишнім мій Бог промовляв
У церкві, в молитві, в мовчанні.

Народжена Словом Господня земля
Люблю Україну в коханні!

12.11.2011 р. Б.


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню