Іванна Рижан


Перейти до змісту

Духовність



Молитва

Коли в житті зникає радість
І сил немає далі йти,
Ти у Творця проси поради
І так Його про це моли:

Приспів:
Дай, Боже, радості у смутку,
Дай, Боже, світла у пітьмі,
Дай, Боже, в мудрості й покорі
Хрести нести свої земні.

Коли приходить час зневіри
І безнадія підступа,
Не дай нам втратити довіри
У Нашого Воскреслого Христа.

Приспів:

Нехай Твоя любов небесна
Лікує рани наших душ,
Нехай торкне всього, що черстве,
Щоб визволить від власних нужд.

Приспів:

Навчи нас, Боже, розуміти,
Що істина лише одна, -
Уміти чути у молитві
Слова Воскреслого Христа.

Приспів:

Пробудись!

Коли у душі твоїй стихло горіння
І стежка невпинно веде тебе вниз,
Не думай тоді ти, що ніч ця осіння
Несе тобі час розпорошень і криз.

У кожному шляху, що в'ється лісами,
Є сходини вгору, а є і униз.
Не завжди ця стежка, що йде між горбами,
Веде тебе в прірву, спускається вниз.

Не раз дно життя є тим місцем упадку,
З котрого ти бачиш світло вгорі,
З котрого ти можеш почати спочатку
Спинатись, зростати у добрій порі.

Усе для людини є добрим й корисним,
Усе є потрібним для зросту її.
Впадати - вставати, нести світло чисте
До нього іти, а не битись на дні.

Чи просто..?

Чи просто є зійти з хреста?
Покинути себе і свою душу?
Забути, що любов жива,
Що я не можу і не мушу
Вести цей бій аж до кінця...

Чи просто це? -
"Не знаю я..."

Життя прожити без Життя
У темних сітях забуття.
У сутінках німих ілюзій,
У безнадії в майбуття,
В безглуздім русі навмання.

Ні, це не просто? -
"Знаю я..."

Не просто так зійти з хреста,
З котрим ти є одне життя.
Котрий тримає твої руки,
Щоб не забув ти в час розпуки
В обійми пригорнуть таких, як я.

Ні, це не просто так -
Зійти з хреста!

Той хрест - твоя опора і твоя краса.
Це він тобі вкладає силу,
І віру в те, що є любов жива.
Твій хрест - це свіжий подих дня,
Це сонцеросяне пиття...
Вбирай його цілющу силу.

Твій хрест - дорога до життя!

10.03. 2011 р. Б.

Звільни життя

Пізнати світ у цілості й законі -
Ось виклик - непростий сюжет!

Як той митець, котрий іззовні
Виводить лінії сонет.

Стоїть у гущі - пише слово,
Яке у образах завмре.

Крізь душу світ проходить знову,
І на землі він творить неземне.

А ти щоразу так вже звично
Виходиш гордо на "амвон".

Як же навчитися мистецтва -
Покинути свій "теплий трон"?

Не буть рабом у гущі "метушливих",
Свободу гідно оцінить.

Піднестись понад юрби зачерствілих
І щастя вповні переоцінить.

Не закидати на глибини сіті,
Щоби тягар прив'язаності зник.

Любити душу брата вдвічі більше
Аніж себе любити звик.

Любов свободу відкриває.
Це ціль життя - не жертви крик.

А смерть лиш є дверима раю
Для тих, хто вірою проник.

Розмова

Я зачекалась твоїх слів,

Посидь зі мною, Друже.
Подалі від холодних днів
І галасу "недужих".
Заглянь у вічі й розкажи
Так тихо й гомінливо,
Як Ти любов свою віддав
Так просто й неквапливо.
Чому немає вороття
З дороги за Тобою?
Чому життя - це не життя -
Одне лиш поле бою?
Чому троянди цвіт живий
На стеблах з колючками?
Її красою не впивайсь,
Не обіймай руками.
Чому добро мовчить крізь тінь,
А зло вершить у світі?
Чому майстерність знань і вмінь,
Це вдало звиті сіті?

...Ти завжди лагідно мовчав
І з сумом усміхався,
І твоя відповідь була:
Я йшов - і не вагався!
"Я не шукав своїх доріг,
Радів маленькій миті,
Я спав, де втомою знеміг,
І бачив чудо-квіти.
Руками брав колючки я,
А цвітом чудувався.
І кров текла жива Моя,
А Я з любов'ю знався.
Я не шукав чужих доріг
І кожним днем втішався.
І знав, що радість і краса -
Це скарб, який дістався.
Я думку в небо посилав,
Землі ж я не цурався.
Усе це просто, друже мій,
Я йшов - і не вагався.
Цей шлях вже пройдений.
Іди, якщо про це дізнався.
За все, що пройдеш ти в житті
Любов'ю Я розп'явся".


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню