Іванна Рижан


Перейти до змісту

Лірика



Дивосвіт

Замріяний відсвіт земного світила,
Солодкий нектар пахучих лугів,
Вологі обійми - вечірня година.
Ти п'янко вбираєш життя цих полів.

Цвіркун забарився у травах високих,
Ще пісню свою він недоспівав,
Невтомний хор жителів озерець глибоких
Протяжно виводить вечірній хорал.

Дзвіночки схилились в задумі вечірній,
Вдивляються в гущу некошених трав,
Заблуканий житель в сім'ї мурашиній
Квапливо долає стежок перевал.

Невблаганий рух вечорового дива.
Невтомно зникає "світило життя".
Захоплена величчю Бога, у мирі
Душа величає Cвойого Творця.

Молодість

У травах-медоносах ти купалась,
У сонця ти черпала теплоту,
Вітри у твоїх косах забавлялись,
Впивалась ти медвяним трунком досхочу.

Ти юна у своїх початках,
Замріяна в вечірній тиші дня,
Ти запальна у пошуках й здогадках
І ніжно-трепетна на хвилях мрій життя.

Тобі підвладні сила і горіння,
Ти муза творчості цього життя,
З юнацьким запалом і нетерпінням
Життям крокує молодість твоя.

Неповторний дарунок Творця

Не біжи у житті, зупинись, роздивись,
Ти побачиш чудові картини:
З неба ллється світло зірниць
Й потопає у озері синім.

Місяць роги полоще свої
У глибинах незрушного плеса,
Ти у пам'ять візьми ці хвилини собі,
Щоб вона їх у серце відне?сла.

Щоб пізнало воно чар земного життя,
Щоб замріяно і тривожно
Схоплювало кожну лінію Творця -
Унікально-чітку, нетотожну.

Щоб у вирі життя і клопо?тів земних
Ти вбачав неповторність творіння,
Щоб умів ти радіти із зерен малих
І життя ти сприймав, як дарунок безцінний.

Щоб колись серед моря життєвих красот
Ти впізнав ту єдину перлину,
Із якою не страшно сягати висот
І пірнати у глибочінь синю.

Світанкові мрії

Як добре дихати на повні груди,
Впиватись пахощами росяних стежок,
Знайти красу, яку не бачать люди,
І закрутити з вітром свій танок.

Майнути в поле, де вітри гуляють,
Напитись із джерельних вод.
Під шум потоків водограю
Пісні вплітати в свій вінок.

Подарувати вітру свої коси,
Щоб він чесав їх на свій лад.
І по росі пробігтись босим,
І в сон пірнути десь в квітках.

І сонце залишити у волоссі,
І небо в дзеркалі очей.
І серцем щастя обійняти,
Яке втекло у темряву ночей.

Можливо, смерть має відгадки
На нерозгадані питання дня.
А може, це і є лік щастя,
Яке шукаємо усе життя?

13.04. 2011 р.Б.

http://www.poetryclub.com.ua/

Душа цвіте один лиш раз

Душа цвіте один лиш раз
Солодким цвітом, чистою росою.
Нектаром сонячних полів
І росянистою красою.

Квітує пахощами нив
І жар троянди в ній палає.
Їй до снаги сягати там,
Де розум не наздоганяє.

Ні, ти не знищиш в собі те,
Що дане в дар і народилось не тобою.
В цій вічній радості і болі цім
Дозріло серце повнотою.

Ні, неможливо затиснуть
В лещата цей вогонь гарячий,
Зриває полум'я сльозу
І кидає у сон дитячий.

Один лиш раз, для одного
Цвіте любов в душі щасливо.
Щодня і ночі крізь вогонь
Ти нею обдаровуєш незримо.

У глибині твоїх очей
І тихій лагідності стану
Вона бажає відпочить
В міцних обіймах дару.

16.09.2011

Де народжена ніжність?

Де народжена ніжність - не знаю!
У куточках тремтливих губ?
В щирім погляді, у мовчанні?
У чутливому дотику рук?

У прискоренім ритмі серця?
В тихім легіті чару слів?
У чеканні на бажану зустріч?
Чи у затишку моїх снів?

В чарі пристрасті нерозсудній
До захоплення, трему й сліз?
Чи в любові світлій і чистій,
Що сильніша від радостей всіх?

В посіданні крил ангельських,
Сильних, величних?
Чи у сяйві усмішок земних,
Що підносять у мрії незримі
В напівсонні незнаних доріг?

В невагомості кожної миті?
Чи у дусі, що прагне життя?
В ніжнім трепеті квітів розкішних,
Що цвітуть цвітом неба в серцях?

В кожнім погляді, поруху духу
Непідвладному бурям й вітрам?
Чи у каві ранковій розкішній,
Що не часто підносять нам?

Ні, не висловить ніжність словами
Та і римами не пояснить,
Бо вона є тим, що є нами
Кожен день, кожен час, кожну мить!

Що може час?

Час вчить, а не лікує нас,
А щастя - це лиш мить прожита.
Трояндовий нектар торкнувсь лиш раз -
І біль, що кров'ю від колючки спита.

Може навчити час бажать
І в забутті все пережити,
І в повноті відкрити нас,
І все прийняти, зрозуміти.

Прожити непрожите може час.
У пам'яті на мить свою чекати,
Однак не може час навчить
Когось цю мить свідомо так втрачати.

11.01.12р.


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню